Jazz-Легенда

Інколи слава звучить, як дзвін монет. Але так само звучать і 10 доларів, якщо тобі дають їх дрібними монетами. Цей звук інколи чули її батьки, які мешкали у Нью-Арку, Штат Нью Джерсі. Батько заробляв ці монетки столярними роботами, а мати була прачкою. Рятувала їх лише церква, в яку змалечку ходила і наша героїня.

Вже в 7 років вона почала співати у церковному хорі і брати уроки фортепіано. Вона подавала надії, але звук і можливості цього інструменту її не влаштовував. З фортепіано - з його фіксованим кроком і строгим дотриманням інтервалів - просто не виходило видобувати мікротони, нюанси, які незабаром стали візитною карткою її вокального стилю. Її вабив звук саксофону Лестера Янга. І її талант та діапазон у три октави впевнено могли відтворити всі фарби звуку. Однак у церковному хорі ті фарби були мало кому потрібні, а от у джазових оркестрах на неї одразу звернули увагу.

Звернули на неї увагу і на конкурсі молодих артистів у гарлемському Апполо. Вона перемогла і отримала: 10 доларів та традиційне «ми вам зателефонуємо». На дзвінок вона чекала рік. І ось цей день настав. Їй подзвонили і….. запропонували виступити на розігріві в самої Елли Фіцжеральд!

Кажуть, що вона опинилася у потрібний час у потрібному місці, але тільки справжній талант ніколи не втратить такого шансу. Вона не втратила. Часто подейкують, що для Елли Фіцджеральд спів був радістю, для Біллі Холідей – можливістю втопити горе, а для неї – це була нірвана. Вона часто нехтувала словесним змістом пісні, просто перетворюючи свій голос на ще один інструмент в оркестрі.

За вільну та ексцентричну поведінку на сцені її називали Сессі (Нахаба). За те, що не лізла у кішеню за словом, колеги називали її Моряком. Критики називали її Божественною та Королевою бі-бопу… А ми називаємо її - Легендарна Сара Воен.