Jazz-Легенда: Кіт Джарет

Нічого не потрібно. Світло? Для чого? Йому не потрібно бачити ноти і публіку. Стілець? Не обов’язково, навряд чи він присяде на нього. Ні-ні. Нічого не потрібно. Тільки рояль, він і музика, яка може народжуватися безкінечною імпровізацією та існує тільки в його уяві…

Він уявляє себе зовсім крихітним поруч з мамою у Пенсільванії, вони лежать на килимі біля програвача, і мама вчить його слухати музику і слідкувати лише за одним фаготом у симфонічному оркестрі. Він уявляє себе трирічним хлопчиком, у якого вже є педагог, він бачить свій перший концерт у шестирічному віці, де грає Баха, Моцарта, Бетховена, Сен-Санса і власні твори.

А ось тут він імпровізує на тему джазових стандартів і класики і, не вагаючись, відмовляє найкрутішому педагогу того часу Наді Бурже з Парижа заради групи Арта Блейкі з Нью Йорка. А ось тут він грає голосно і натхненно чистим звуком, щоб знову і знову довести, що акустичний джаз – це його релігія, і жодні електричні інструменти не стануть йому до душі, навіть коли про це просить Майлз Девіс.

А тут він намагається згадати, що він грав на знаменитому концерті в Кьольні. На концерті- катастрофі, який він перетвори на власний тріумф. Перед концертом він не спав 28 годин, ще й на додачу йому доставили пошкоджений рояль, який видавав у низькому та середньому регістрі дратуючий залізний звук, але він зіграв, і це стало джазовою сенсацією.

Він згадує оркестри, квартети і зупиняється на тріо, в якому знову і знову грає знамениті джазові стандарти. На запитання колег: «Чому?» - він цілком серйозно розповідає про приборкання свого его.

А от перед його поглядом міста - і тепер їхніми іменами названі його концертні альбоми. А ось перед ним безліч спокус у вигляді різних інструментів - і він ніби шукає звук і новий ритм. І тут він знову повертається до класики, але тут йому тісно, не вистачає повітря. І він згадує свої безкінечні гастролі, і скільки годин він провів на самоті з роялем у пошуках свого Четвертого шляху. А ось тут він грає любов - і знову згадує маму, яка одного разу сказала йому: «Коли люди аплодують тобі, думай про те, що вони аплодують Богу.»

В дитинстві його називали Вундеркіндом, у джазових енциклопедіях його називають геніальним композитором та імпровізатором. А ми називаємо його Легендарний Кіт Джарет.