Jazz-Легенда: Лестер Янг

Коли тобі десять, а ти вже граєш на ударних, трубі, скрипці та кількох саксофонах, неодмінно постає вибір: а на чому ж зупинитися? На кого дивляться всі? Хто головний на сцені? Безперечно, ударник. І от тобі тринадцять. І знову вибір, але вже суто практичний. Виявилося, що ударникам не щастить у коханні. Поки вони запакують всі свої лантухи, дівчата, з якими ти встиг домовитися про побачення, кудись пропадали. Вихід? Саксофон.

Можна нескінченно експериментувати з тембрами та манерою – і взагалі не мати інструмента. У клубі й в оркестрі завжди щось знайдеться. Без інструмента взагалі класно, можна швидко тікати зі сцени від розлюченого господаря. Хоча була б його воля, він сцену ніколи не залишав би. Його навіть в армію забрали просто посеред концерту. Ненадовго. Там він нарвався на офіцера-расиста і потрапив у буцегарню.

А що робить справжній джазовий музикант за ґратами? Він робить свій оркестр і звільняється через гарну поведінку. Йому ще так багато потрібно зробити. Записати безліч альбомів, стати справжнім другом Біллі Холлідей, змусити тисячі музикантів наслідувати свій стиль, знайти бездоганний капелюх і пальто, зіграти у Карнегі Холл, випити весь алкоголь і наперекір хворобам, виходити на сцену за тисячі кілометрів від дому, встигнути повернутися і буквально через кілька годин розпочати свою останню подорож до найкрутішого небесного оркестру, де так не вистачало геніального свінгового тенор-саксофоніста.

ℹ Біллі Холлідей називала його Президентом, колеги музиканти скоротили це прізвисько до "През", послідовники називали його Моцартом Джазу. А ми називаємо його - Легендарний Лестер Янг