Стандарти Радіо Джаз: II. Перехід до бібопу та вокальні канони: Strange Fruit – Abel Meeropol / Billie Holiday (1939)

Уявіть собі атмосферу елітного нью-йоркського клубу 1939 року. Дим сигар, дорогий алкоголь,розслаблена біла публіка. Раптом у залі гасне все світло. Офіціанти припиняють обслуговування. Єдиний промінь софіта вихоплює на сцені обличчя молодої темношкірої жінки з білою гарденією у волоссі. Вона заплющує очі й починає співати текст, від якого у присутніх холоне кров. У той час джазовим співачкам дозволялося бути лише прикрасою вечора і співати лише про кохання та розбите серце. Але Біллі Голідей вирішила розповісти правду. Правду про расизм і лінчування на Півдні Америки. Це була «Strange Fruit» — композиція, що стала першою в історії джазу піснею-протестом і назавжди змінила світ. Пісню написав не джазмен, а білий шкільний вчитель єврейського походження з Бронкса — Абель Меєропол. Вражений фотографією лінчування двох темношкірих юнаків, він написав вірш під псевдонімом Льюїс Аллан. Проте саме жіночий голос Біллі Голідей ніби оживив ці рядки життя і перетворив вірш на кулю. Співачка виконувала цю пісню за суворим сценарієм: вона завжди закривала нею концерт. Під час виконання в залі панувала повна темрява, а після останньої ноти світло миттєво вимикалося взагалі. Коли воно вмикалося знову — сцена була пустою і про жоден вихід на біс не могло бути й мови. Радіостанції відмовлялися ставити трек в ефір, а звукозаписна компанія Біллі Голідей боячись скандалу перевала контракт з нею на цю пісню і дозволили записати «Strange Fruit» на незалежному лейблі. Результат: мільйонні тиражі та довічне переслідування зі сторони влади. . Саме сміливість і чесність Біллі Голідей пробила стіну мовчання задовго до появи офіційного руху за громадянські права. Ця пісня стала гімном і символом того, що справжнє мистецтво ніколи не може бути поза політикою.