Play
Слухати Radio JAZZ
ще 3 радіостанції
Зараз в ефірі
Jessy J Joy To The World (Feat. Jeff Lorber)

Камера! Мотор! Джаз!

Камера! Мотор! Джаз!
Щодня об 11:10 та 19:10
Поділіться цією програмою з друзями!

Всі випуски

array(12) { ["absnum"]=> string(3) "116" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(31) "Близько опівночі" ["subtitle"]=> string(256) "Париж 50-тих. Легенди - на кожному кроці. Саме паризькій сцені тих часів присвятив фільм Близько Опівночі, або Джаз Опівночі Бертран Таверньє." ["about"]=> string(2793) "Париж 50-тих. Легенди - на кожному кроці. В одному кафе сидять разом Жан Поль Сартр і Симона Де Бовуар. В іншому - тераса якого виходить на бульвар Сен-Жермен - Ален Делон та Жан Поль Бельмондо.

Утім ніхто не кидається за автографом. У Парижі 50-тих не було притаманним просити автографи. В улюблених закладах зірок – атмосфера здебільшого буржуазна – демократією і не пахне. Тебе не пустять, якщо ти НЕ З ЦЬОГО КОЛА. Але і Міттеран, і Делон і Сартр всюди чули джаз.

Саме паризькій сцені тих часів присвятив фільм Близько Опівночі, або Джаз Опівночі Бертран Таверньє.

Життя музиканта рідко буває простим. А життя темношкірого джазмена у Парижі 50-тих - стовідсотково було складним. Про це й стрічка. Але акторський склад - немов ідеальний джазовий оркестр. Хербі Хенкок, Джон Маклафлін, Уейн Шортер - і це лише у камео. Повз камеру проходить ще молодий Мартін Скорсезе. А головну роль виконує вже досвідчений Декстер Гордон.

До речі, Декстера Гордона вважають однією з найвпливовіших особистостей в історії джазу за його вклад у розвиток манерної гри і стилістичної концепції звучання саксофону. "Довгов’язий" Декстер, як називали Гордона через його зріст, був номінований на "Оскар" і отримав "Греммі" за саундтрек "The Other Side of Round Midnight".

Після тріумфу фільма Декстерові Гордону залишалося жити ще 4 роки. Він пішов… як пішла та магічна епоха Парижу 50-тих і старого джазу. І сьогодні лише привидом марніє тінь Жан Поля Сартра у старому кафе. Він любив туди ходити, бо там було тепліше, аніж вдома. Та й вдома ніхто не подавав вино й каву." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/16/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "125" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "116" ["listened"]=> string(2) "94" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(18) "Round Midnight.mp3" ["sum"]=> string(2) "94" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "166" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(16) "Бразилія" ["subtitle"]=> string(297) "Що буде, якщо взяти Оруела, розпочати зйомки саме у 1984, замісити на джазі, додати голос Кейт Буш, і приправити божевільними ідеями Террі Гілліама? Вийде Бразилія" ["about"]=> string(2759) "Що буде, якщо взяти Оруела, розпочати зйомки саме у 1984, замісити на джазі, додати голос Кейт Буш, і приправити божевільними ідеями Террі Гілліама? Вийде Бразилія. Фільм з такою назвою - ніби жартівлива джазова імпровізація на тлі голівудських корабельних сосен 80-тих. Його не відносять до легендарних чи канонічних. Але він точно з тих стрічок, які варто регулярно передивлятись. Надто - сьогодні.

Роберт Де Ніро у ролі сантехніка - лише дрібна деталь, що ілюструє весь задум. А ще - автоматизація, прообрази діджиталізації, безліч візуальних прийомів, і фраза “Хочеш зайнятися некроманським сексом?”, як ілюстрація занепаду стосунків в принципі. Але - це не точно. Сценарій переписували тричі. Бюджет у 15 мільйонів за тих часів - ледь не космічний. Де Ніро робив нерви, намагаючись створити багатошаровий образ, замість просто бути сантехніком - на кожну сцену з ним йшло 20-30 дублів.

Самого Гілліама на тлі стресу ледь не паралізувало. Проект змінювався щодня.

А коли дійшло до музики - режисер раптом вирішив обрати легковажну мелодію, аби відтінити весь масштаб гротеску. І обрав бразильську мелодію Aquarela do Brazil, або просто - Brazil. І ледь не весь саундтрек - це мішанина різних версій цієї композиції - від традиційної вуличної самби, до симфонічних.

Цвях у музичному оформленні - виконання Aquarela do Brazil, Кейт Буш, в аранжуванні Майкла Кеймена (Камена). Фільм однозначно вартий уваги, з однією лише нотаткою, позиченою вже із сучасних відгуків. Це не антиутопія. Можливо, трохи утопічне оповідання про наші реалії." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/66/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "175" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "166" ["listened"]=> string(1) "6" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(24) "CMJ Бразилія.mp3" ["sum"]=> string(1) "6" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "128" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(25) "Вбити трубача" ["subtitle"]=> string(318) "Така собі імпровізація на тему життя Майлза Девіса. Реальність та вимисел, змішані так, що не зрозуміло, чи то знімальна група щось додала, чи сам Девіс не про все розповідав." ["about"]=> string(2035) "Одна з найкращих екранізацій біографій джазових музикантів. Така собі імпровізація на тему життя Майлза Девіса. Реальність та вимисел, змішані так, що не зрозуміло, чи то знімальна група щось додала, чи сам Девіс не про все розповідав.

Зрештою сюжет схвалила родина Девіса і розкритикували колеги по цеху, кожен з яких знав свого власного Майлза Девіса. Зіграв легенду Дон Чіддл, він же став і режисером. Знімали за власні кошти, збирали внески на модних платформах. Впоралися за місяць.

На прем'єрі фільму на фестивалі Санденс одразу попередив - він хотів зробити не байопік, а створити правдоподібні, хоча й бува вигадані фрагменти, які краще розкажуть про творчий процес - власне як Майлз Девіс створював свою музику. Але Донові Чіддлу вдалося навіть більше - він створив для глядача атмосферу епохи, атмосферу й світ навколо неймовірної "соціальної музики" Майлза Девіса.

У світовому прокаті фільм був названий на честь платівки 57-го року Miles Ahead, але у самій стріцці часовими рамками нехтують, і ми можемо спостерігати за створенням знаменитих "Kind of Blue" (1959), "Someday My Prince Will Come" (1961), "Bitches Brew" (1970), "We Want Miles" (1981)." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/28/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "137" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "128" ["listened"]=> string(2) "14" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(29) "Вбити трубача.mp3" ["sum"]=> string(2) "14" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "118" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(27) "Великий Ґетсбі" ["subtitle"]=> string(462) "Про епоху джазу знімали багато фільмів, писали безліч романів, надаючи їй то гротескні риси, то трагічні. Утім, одна книга стоїть обабіч цього сонму фантазій. Це Великий Гетсбі від самого винахідника терміну “епоха джазу” Френсіса Скотта Фіцджеральда." ["about"]=> string(3026) "Про епоху джазу знімали багато фільмів, писали безліч романів, надаючи їй то гротескні риси, то трагічні. Утім, одна книга стоїть обабіч цього сонму фантазій. Це Великий Гетсбі від самого винахідника терміну "епоха джазу" Френсіса Скотта Фіцджеральда. Письменник примудрився поєднати у романі і блиск вечірок, і розкіш смокінгів, і цінності того часу - він дрібними деталями намалював не епоху, а стиль життя, який і досі надихає авантюристів, романтиків та самозакоханих інфантильних ідіотів.

Роман екранізували 5 разів. З нього робили мюзікл і навіть хореографічне шоу. А ще саме цей фільм впізнають за кадром де Ді Капріо простягає бокал мартіні. Великий Гетсбі у нашу епоху став мемом.

Спершу стрічку База Лурмана зустріли прохолодно, звинувачуючи в поверховості, але згодом кінокритики визнали - це дійсно продумане кіно, в якому ідеально все: від стилізації до саундтреку. Свідчення цього - "Оскар" за найкращі костюми та роботу художника-постановника. Гардеробом головної героїні займалась сама Міучча Прада. Дизайнерка підняла архіви і відтворила 40 костюмів. Прем’єра стрічки відбулась у Каннах. Саме там, неподалік від Сен-Рафаеля, Фіцджеральд написав найбільш проникливі і хвилюючі епізоди роману.

Фіцджеральд любив джаз, і по-своєму був закоханий в ту епоху. Він вважав, що в її основі - миттєва радість, спрага до життя та гедонізм. Письменник називав її "століттям чудес, мистецтва і крайнощів". З крайнощів створили і саундтрек фільму. Одночасно під керівництвом композитора Крейга Армстронга працювали популярні і не зовсім джазові і не джазові зірки, такі як Jay-Z, Kanye West, Fergie, Lana Del Ray. А Beyonce виконала кавер на пісню Емі Вайнхаус "Black to Black"." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/18/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "127" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "118" ["listened"]=> string(2) "11" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(10) "Hetsbi.mp3" ["sum"]=> string(2) "11" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "117" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(10) "Джуді" ["subtitle"]=> string(344) "Поринаємо у життєву драму однієї з найяскравіших зірок Голлівуду Джуді Гарленд. Концертні виступи у байопіку «Джуді» відтворив режисер Руперт Гулд. А саму легенду зіграла Рене Зеллвегер." ["about"]=> string(3350) "2020 рік. Навколо - суцільні байопіки. Два роки тому - Богемна Рапсодія про Фреді Меркьюрі. Торік - Рокетмен про Елтона Джона. Цьогоріч - поринаємо у життєву драму однієї з найяскравіших зірок Голлівуду Джуді Гарленд.

На її долю випав найскладніший для жінок і дівчат актрис час. Кажуть, що керівництво студії MGM підсаджувало дітей-акторів на пігулки. Їм давали зранку амфетаміни, щоб підвищити працездатність, а ввечері - барбітурати, щоб вони виспались. Принаймні про це розповідала сама Гарленд, хоча деякі дослідники переконані, що пігулки їй давала деспотична матір, яка реалізовувала у ній свої зіркові амбіції. Саме пігулки і згубили Гарленд у 47.

З'явившись у Голівуді у 13 років, Джуді була незручною акторкою. Підліткового кіно ще не було. Для дорослих ролей вона була замалою. Тож вирішили - гратиме дітей. А щоб виглядала молодше - посадили на жорстку дієту. Голод вона придушувала літрами кави. Утім, навіть у цьому спричинила незручності кіношним товстосумам. Зовнішність їм задвалося незріковою. І додалися нові тортури - їй вставляли у ніс резинові диски, щоб він був кругліший, а на зуби накладали спеціальні ковпачки для ідеальної посмішки.

Та було одне, що не викликало суперечок - голос. У Джуді Гарленд був неймовірний голос. І коли кіно залишилося позаду - вона легко захопила сцену. Концертні виступи у байопіку "Джуді" відтворив режисер Руперт Гулд. А саму легенду зіграла Рене Зеллвегер. Вона намагалася передати все - внутрішній злам, жести, міміку, ходу.

І це їй блискуче вдалося, Зеллвегер отримала за цю роль Золотий Глобус і Оскар. А ще не схвалення доньки Джуді Гарленд - Лайзи Мінеллі. Та одразу сказала, що фільм не дивитиметься й іншим не радить. У самої ж Джуді Гарленд були лише номінації - одна з яких - за роль Дороті у фільмі "Чарівник країни Оз". А пісня "Over the Rainbow", яка там прозвучала, стала її візитівкою." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/17/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "126" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "117" ["listened"]=> string(1) "4" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(8) "Judi.mp3" ["sum"]=> string(1) "4" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "132" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(12) "Кабаре" ["subtitle"]=> string(231) "Поміж десятків, сотень фільмів про музику і про джаз, "Кабаре" - абсолютний рекордсмен за кількістю нагород і любов’ю глядачів." ["about"]=> string(2850) "Поміж сотень фільмів про музику, про джаз - є такі, що не втрачають своєї глибини і актуальності навіть через півстоліття. "Кабаре" 1972-го року - не просто перлина мюзіклів. Це справжній гімн хаосу, яким є життя.

Боб Фосс, який став режисером "Кабаре", ще раніше отримав визнання свого таланту. Причому не тільки режисерського. Знаний хореограф і танцор - він просто не дав шансу акторам виглядати гірше, ніж ідеально. Фос пройшов всю голівудську школу, аби без жалю знищити всі штампи, які застаріли.

Варто зазначити - попит на кінорозваги у той період був настільки великим, що створювати щось неймовірне банально не встигали. Ті ж такі мюзікли ніби застигли у бетоні, використовуючи одній й ті самі прийоми. Незадовго до виходу "Кабаре" вперше у жанрі мюзікуі екранізували вбивство, ще згодом - батько Лайзи Мінеллі додав у мюзікл галюцинації і сновидіння.

Аж ось у 72-му Боб Фосс створює сучасну і новаторську квінтесенцію музики й кіно, в якій змістовність превалює над формою. Його паралельний монтаж із подіями у житті героїв мюзіклу на тлі подій у світі за лічені місяці до початку Другої світової, його небанальна витончена хореографічна драматургія. І музичні номери, які спеціально для фільму написали Джон Кандер та Фред Ебб. З оригінального бродвейського мюзіклу до фільму майже нічого не підшло.

А ще - бездоганна і розкута гра акторів, і величезні очі Лайзи Мінеллі, в яких розвалюється її життя і життя цілої планети. Поміж десятків, сотень фільмів про музику і про джаз, "Кабаре" - абсолютний рекордсмен за кількістю нагород і любов’ю глядачів." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/32/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "141" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "132" ["listened"]=> string(2) "15" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(16) "Кабаре.mp3" ["sum"]=> string(2) "15" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "130" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(23) "Клуб "Коттон"" ["subtitle"]=> string(316) "У 84-му ми отримали наочну енциклопедію епохи 20-30-тих, яка коштувала творяцям 50 мільйонів доларів, а принесла у прокаті лише 30. Решта - платня Кополи за не масовий підхід у кіно" ["about"]=> string(2442) "У середині 80-х фільм Френсіса Кополи "Коттон Клаб" на теренах нашої неосяжної імперії можна було подивитися лише у підпільному відеосалоні, а герої Річарда Гіра, Ніколаса Кейджа, Тома Вейтса, Лоуренса Фишборна і навіть Даян Лейн говорили з екрану знаменитими затиснутим прищіпкою голосом перекладача синхроніста Олексія Міхальова або Андрія Гаврілова.

Тішило тільки те, що тоді ніхто не наважувався переозвучувати фантастичний саундтрек, який написав у перерві між черговими серіями "Бондіани" оскароносний композитор Джон Баррі.

Неможливо зібрати стільки крутих акторів, навіть попри те, що там був Ніколас Кейдж, взяти такого крутого режисера, навіть попри те, що Кейдж - його племінник, примусити Річарда Гіра грати на трубі… і просто провалитися у прокаті.

Хоча про все по порядку. Клуб "Коттон" - насправді існував. І там насправді грали розкішну музику. Там насправді виступали першокласні степісти. До речі, Грегорі і Моріс Хайнс зіграли фактично свою історію - двох братів-танцюристів. Реальні персонажі - Голандець Шульц, Лаккі Лучано, збірні образи музикантів - тісно переплелися з неймовірною увагою до деталей в побуті, одязі і саунді.

Так у 84-му ми отримали наочну енциклопедію епохи 20-30-тих, яка коштувала творяцям 50 мільйонів доларів, а принесла у прокаті лише 30. Решта - платня Кополи за не масовий підхід у кіно." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/30/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "139" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "130" ["listened"]=> string(1) "4" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(25) "Клуб Коттон.mp3" ["sum"]=> string(1) "4" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "161" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(23) "Королі мамбо" ["subtitle"]=> string(316) "На тлі серйозних, подекуди нуарних, автобіографічних джазових стрічок, легковажний, красивий, як латиноамериканський фітнес тренер фільм Королі Мамбо виглядає несерйозно." ["about"]=> string(2861) "На тлі серйозних, подекуди нуарних, автобіографічних джазових стрічок, легковажний, красивий, як латиноамериканський фітнес тренер фільм Королі Мамбо виглядає несерйозно.

Тут простий сюжет про двох кубинських емігрантів, які вирішили підкорити американську сцену і стати королями мамбо. І навіть у сцені випадкової загибелі у ДТП одного з братів - немає того надриву, як у загибелі великих джазменів. Але хіба має постійно бути складно й заплутано? Хіба не може легкий фільм бути красивим й мелодійним? Красивою є навіть історія його створення. Адже шаблонна Ворнер Бразерз хотіла спершу запросити Рея Ліотту і Джеремі Айронса. Отямилися. Врешті решт - це перша англомовна роль Антоніо Бандераса і перша іспаномовна - для Арманда Ассанте. Дует вийшов більше музичний, аніж кіношний. Вони не тільки зігралися у репліках новими для себе мовами, але й у спілкуванні через музичні інструменти.

А розмах студії дозволив відтворити звучання кубинської музики у її розквіті - у 50-ті. Колектив, який записав твори для саундтреку - так і назвали Mambo All-Stars. Поки він репетирував - актори вчилися поводитися з музичними інструментами. Ассанте брав уроки у самого Тіто Пуенте, Бандераса навчав сам Артуро Сандовал. У групі музикантів були також Селія Круз, Бенні МорЕ, Джоні Пашеко, Лос Лобос, і навіть американська легенда Лінда Ронштадт. Чи варто казати, що на корпоративі у них проблем з караоке не було?

За кількома виключеннями, майже всі треки записали спеціально для фільму. А у головному треку ми чуємо голоси самих королів мамбо - Арманда Ассанте і Антоніо Бандераса." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/61/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "169" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "161" ["listened"]=> string(1) "2" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(31) "CMJ Королі мамбо.mp3" ["sum"]=> string(1) "2" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "164" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(26) "Ліфт на ешафот" ["subtitle"]=> string(246) "Якщо вірити легенді, то Майулх Девіс імпровізуючи і випиваючи шампнське з Жаною Моро та Луї Малем записав саундтрек за декілька годин" ["about"]=> string(2654) "Історія цього фільму - нездійсненна мрія будь-якого автора бульварних романів. 24-річний Луї Маль вже мав певний досвід асистентської роботи у кіно. Він кудись збирався їхати потягом і купив на вокзалі дешеву книжку в дорогу. Це був “Ліфт на ешафот” Ноеля Калефа. Вже дорогою він подумав, що з того міг би вийти чудовий нуар. І думка стала реальністю у 1958 році.

Франція, і європейське кіно взагалі відкривають для себе нові формати, нестандартні образи, і новаторську музику. Взявши за основу класичний нуар, Луї Маль нашарував у ньому кілька історій, образи і метафори вийшли - немов намальовані крейдою на стіні - суворі чоловіки, похмурий Париж, і неймовірна інтелектуальна краса Жанни Моро. Маль знімав Жанну Моро крупним планом, при природному освітленні і, часом, без гриму.

"Ікона французького кіно" настільки вразила своєю непривабливістю працівників лабораторії, що вони відмовилися проявляти плівку. Їх умовили і в процесі проявлення, до них дійшло, що таким чином Малю вдалося показати всі нюансів акторської гри Моро.

Та справжньою насолодою фільм “Ліфт на ешафот” став для меломанів. У стрічці дія відбувається за 24 години, а саундтрек був записаний лише за одну ніч легендарним Майлсом Девісом. А якщо вірити легенді, то Майулх Девіс імпровізуючи і витиваючи шампнське з Жаною Моро та Луї Малем все записав з 11 тої вечора до 5-тої ранку. Фільм Ліфт на ешафот точно кращий за книгу, а декому саундтрек подобається більше ніж фільм." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/64/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "173" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "164" ["listened"]=> string(1) "2" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(34) "CMJ Лифт на эшафот.mp3" ["sum"]=> string(1) "2" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "115" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(18) "Ла-Ла Ленд" ["subtitle"]=> string(315) "Вона - старлетка, яка між прослуховуваннями подає каву кінозіркам. Він - піаніст, фанат джазу, який працює в барах. Вони жадають слави і обирають власні амбіції, а не кохання." ["about"]=> string(2474) "Вона - старлетка, яка між прослуховуваннями подає каву кінозіркам. Він - піаніст, фанат джазу, який працює в барах. Вони жадають слави і обирають власні амбіції, а не кохання.

Простий сюжет, але це і є магія старого Голлівуду, особливо у мюзіклах - наївність сюжетів і категоричність героїв. Вкрай складно відтворити цю атмосферу сьогодні, але це вдалося Деміену Шазеллу. Його Ла-ла ленд - фільм, перед яким не може встояти ніхто.

Ідея такого фільму, мюзиклу, виникла у Демієна ще задовго до "Одержимості". Стрічка чекала на прем’єру довгі 6 років. У 2010 році Шазелл відправив готовий сценарій різним студіям, але йому всі відмовили. Та після успіху "Одержимості" молодому режисерові дали карт-бланш.

У фільмі актори самі виконували вокальні композиції, а Райан Гослінг спеціально вчився грати на фортепіано заради ролі. Саме його руки ми бачимо у сценах гри на музичному інструменті. Щоб це виглядало правдиво, актор тренувався по 2 години 6 днів на тиждень. До цього Райан Гослінг взагалі не грав. А Шазелл - не знімав на 35-міліметрову плівку, щоб максимально занурити нас у магію Голлівуду тих часів. Всі щось робили вперше...

Але щоб цілковито відчути цей ностальгічний омаж потрібна був джаз. Саме джаз допоміг йому зізнатися у коханні до кіно того часу і отримати шість статуеток "Оскар". Звісно одна з них була за музику, яку написав Джастін Гурвіц." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/15/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "124" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "115" ["listened"]=> string(2) "11" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(14) "La La Land.mp3" ["sum"]=> string(2) "11" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "122" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(38) "Легенда про піаніста" ["subtitle"]=> string(260) "Саме в Одесі зняли більшу частину фільму "Легенда про піаніста - тисяча дев'ятисотий", режисером якої був Джузеппе Торнаторі, а зіркою - Тім Рот." ["about"]=> string(2803) "Одеса кінця 90-тих. По телевізору - розмови про вільну економічну зону і крадена ретрансляція емтіві. По радіо - золоті прем‘єри світової попси. На вулицях - рішали, міняли, бандити. На підприємствах крадуть все. Директора порту міняють раз на три місяці. Порт у цей період - Бермудський трикутник, де можна як втратити життя, так і купити старенького японця на автоматі. Чи бодай скрутити з нього магнітолу.

Одеса кінця 90тих - це золоті роки Привозу і Сьомого кілометру, звідки везуть речі до київських бутіків, і гарантовано дурять, якщо тебе не супроводжують місцеві. Можна тільки здогадуватися, скільки місцевих супроводжували тоді знімальну групу італійця Джузеппе Торнаторі, і скільки вони на ньому заробили.

Але зрештою, саме в Одесі зняли більшу частину фільму "Легенда про піаніста - тисяча дев'ятисотий". Океанським лайнером, де лунав неймовірний джаз, став пришвартований "Лєсозаводськ", старе корабельне устаткування надав Одеський музей. У хвилях в ілюмінаторі, можна розгледіти бичків, а кадри, де головний герой грає на трубі, зняли на Потьомкинських сходах.

Виконавець головної ролі - Тім Рот - тоді багато гуляв Одесою. Але в моді був "Тітанік", "Люди в чорному" і "5-тий елемент", тому чіплялися до актора здебільшого пройдисвіти, а не фанати. Тім Рот був собою - усамітнений, уважний, іронічний. Як і більшість одеситів. А нам на згадку залишився чудовий фільм про джаз. І чудові цитати з оригінального твору Алесандро Баріко: "Не все втрачено, і життя триває, допоки в тебе є гарна історія, і друг, якому можна її розповісти"." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/22/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "131" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "122" ["listened"]=> string(2) "18" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(42) "Легенда Про Пианиста.mp3" ["sum"]=> string(2) "18" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "126" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(30) "Леді співає блюз" ["subtitle"]=> string(170) "У фільмі "Леді співає блюз" 72-го року Біллі Холідей зіграла Дайана Росс. Це був іі дебют у кіно." ["about"]=> string(2051) "- "Актриса неймовірної краси, яка зробила все, аби поганий фільм спрацював”.

- "Її єдиним обмеженням був сценарій, в якому вдалося зібрати безліч банальних кліше".

Не дуже схоже на схвальний відгук, чи не так? У фільмі "Леді співає блюз" 72-го року Біллі Холідей зіграла Дайана Росс. Це був іі дебют у кіно, і одразу така відповідальність і складність. Та чи може бодай хтось достовірно передати неповторну Біллі Холідей і не надірватися? У фільмі "Леді співає блюз" Даяна зробила все, аби передати образ, трагедію і моменти щастя у житті Лейді Дей.

Але найголовніше у цьому фільмі - саундтрек, який одразу став тріумфальним. Отримати Оскар у 1972 році за найкращу жіночу роль шансів не було жодних. Поруч в номінації стояла Лайза Мінеллі, і вся слава дісталася стріцці "Кабаре". Втіхою слуговало тільки те, що ті ж самі критики назвали роль Даяни Росс найкращим виступом 1972 року.

- "Той факт, що "Леді співає блюз" провалилася як біографія Біллі Холідей - не означає, що це кіно не розважає"”. Розважає, і дає хоч трохи відчути - бодай і у строкатих голівудських кольорах - життя неймовірно талановитої і неймовірно сильної жінки." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/26/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "135" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "126" ["listened"]=> string(1) "5" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(34) "Леді співає блюз.mp3" ["sum"]=> string(1) "5" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "165" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(33) "Нью Йорк - Нью Йорк" ["subtitle"]=> string(342) "Нью Йорк - Нью Йорк Це й історія головних героїв, і історія епохи, історія стосунків у ту епоху - надзвичайна вразливість музикантів, і мінливий успіх, який майже ніколи не доводив до добра." ["about"]=> string(1934) "Можна сперечатися щодо підходу Мартіна Скорсезе до зйомок, підбору акторів, щодо будь-чого. Але ми напевно знаємо, що він- беззаперечний майстер портрету епохи, портрету цілих субкультур, він видатний художник, який геніально замальовує саму суть соціуму.

У нього є безліч крутих історичних, драматичних, детективних замальовок. І окремо у доробку стоїть - фільм про музику. Де його улюбленець Роберт Де Ніро у тандемі з Лайзою Мінеллі - Замість логічного структурованого оповідання створюють джазову імпровізацію і контрольований хаос.

Саксофоніст Де Ніро, співачка Мінеллі, клубна атмосфера, різкі діалоги - і час пронизаний бунтарством і провокаціями. Миттєвий шлюб без зайвих думок про майбутнє, приречений з першого дня. Нью Йорк - Нью Йорк Це й історія головних героїв, і історія епохи, історія стосунків у ту епоху - надзвичайна вразливість музикантів, і мінливий успіх, який майже ніколи не доводив до добра.

За музику відповідали бродвейські композитори - дует Джона Кандера та Фреда Ебба. І саундтрек вони створили бездоганний на всі часи." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/65/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "174" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "165" ["listened"]=> string(1) "0" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(41) "CMJ Нью Йорк - Ньй Йорк.mp3" ["sum"]=> string(1) "0" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "119" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(22) "Одержимість" ["subtitle"]=> string(316) "Кажуть, найкращі фільми виходять у тих, хто з власного життям знає, про що знімає. Так було з драмою Демієна Шазелла "Одержимість". Сама історія багато в чому автобіографічна." ["about"]=> string(3339) "Кажуть, найкращі фільми виходять у тих, хто з власного життям знає, про що знімає. Так було з драмою Демієна Шазелла "Одержимість". Та й сам Шазелл був одержимий тоді. Він марив великим музичним фільмом, яким згодом став "Ла ла Ленд". Але поки не міг знайти фінансування навіть на очевидно непогану невеличку джазову замальовку. Довелося робити короткий метр, подавати його на Санденс, і лише тоді знімати повнометражне оповідання.

Сама історія багато в чому автобіографічна. Насамперед - що стосується постаті керівника джазового оркестру. Його маніакальне ставлення до роботи, диктаторські замашки і перфекціонізм майстерно відтворив Дж. К. Сіммонс. В юності сам Демієн Шазелл грав у студентському гурті і в нього теж був такий самий “суворий” викладач.

Молодому акторові Майлзу Телеру було складніше. Маніяків у його житті не було. Натомість були барабани у дитинстві. Тому допоки Сіммонс створював драму - Теллер робив все, щоб складні партії виглядали реалістично. Готуючись до зйомок, він займався по 4 години тричі на тиждень.

Але цього було недостатньо. І коли зйомки вже почались, режисер стрічки спеціально не кричав фразу “Знято!”, щоб не збивати Теллера з гри, і той працював на межі можливостей. Тому кров, яку глядач бачить на паличках та на ударній установці - це реальна кров актора, який стер собі руки до мозолів.

Та є ще одна причина назвати фільм саме "Одержимість" - назву стрічці дали на честь однойменної інструментальної п’єси джазового саксофоніста Хенка Леві. Саме з неї починаються репетиції головного героя. Коли він вперше бачить партитуру, на його обличчі ми бачимо жах, адже композиція надскладна для виконання на барабанах, бо має нестандартний розмір 14/8 та постійну зміну темпу. Лише згодом режисер показує, що насправді у цьому фільмі - всі трохи схиблені та одержимі. А музика - лише привід." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/19/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "128" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "119" ["listened"]=> string(1) "8" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(26) "Одержимость.mp3" ["sum"]=> string(1) "8" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "120" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(14) "Піаніно" ["subtitle"]=> string(311) "Коли два дивака-генія збираються разом - лише питання часу, як швидко вони створять щось спільне. Так було із режисером Пітерем Гріневеєм і композитором Майклом Найманом." ["about"]=> string(3598) "Один знімав фільми, до яких була не потрібна музика, інший - писав музику, якій не було потрібне пояснення. Кожен був трохи схиблений на своїй справі. Один - обожнював географічні карти і зняв фільм про те, як діти заважають йому працювати вдома. Інший - написав книгу про Джона Кейджа і нестандартне використання музичних інструментів. Один свого часу був кінокритиком, інший - критиком музичним.

Коли два дивака-генія збираються разом - лише питання часу, як швидко вони створять щось спільне. Так було із режисером Пітерем Гріневеєм і композитором Майклом Найманом. Саме завдяки співпраці з Гріневеєм британський композитор-мінімаліст Майкл Найман став широко відомим. Хоча композитору, який марив мінімалізмом, всі казали, що у 32 ніхто серйозну кар'єру не починає, - Найман почав писати музику до фільмів Гріневея і у 90-х його вже неможливо було спинити. Музика до балетів, кіно, власна опера, створення камерного оркестру... У його послужному списку безліч концептуальних проектів і навіть співпраця з поп- і рок-музикантами, зокрема Gorillaz.

Власна історія співпраці з композитором є й у Одеського міжнародного кінофестивалю. Він був почесним гостем заходу і разом с камерним оркестром Michael Nyman Band зібрав на Потьомкінських сходах 15 тисяч глядачів. Всі вони прийшли послухати музичне оформлення Найманом видатної стрічки Дзиґи Вертова "Людина з кіноапаратом". Це був перший візит оскарівського лауреата в Україну. І це був фурор навіть для вередливої Південної Пальміри. Публіка аплодувала музикантам стоячи.

Здавалося б, все чудово пройшло, але за лаштунками у цей час витирали піт організатори. Незадовго до початку виявилося, що Майкл Найман має певні упередження щодо кольору музичного інструменту. Він грає виключно на чорному роялі, а був білий. Довелось швидко змінювати інструмент. Та чого не зробиш заради такого неймовірного виступу. Тим пак, що догодити людині, чий саундтрек до фільму "Піаніно" отримав премію BAFTA та "Золотий глобус" - було справою честі." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/20/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "129" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "120" ["listened"]=> string(1) "6" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(13) "The Piano.mp3" ["sum"]=> string(1) "6" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "163" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(8) "Птах" ["subtitle"]=> string(193) "Завдяки дружині Чарлі Паркера Клінт Іствуд зняв одну зі своїх найважливіших робот - фільм Бьорд, або Птах." ["about"]=> string(2082) "Коли вже живете разом з жінкою - стежте за собою. Їй згодом про вас мемуари писати. І від вас залежить, що саме вона там розкаже. Десь так вийшло з Чарлі Паркером. Саме завдяки дружині Паркера Клінт Іствуд зняв одну зі своїх найважливіших робот - фільм Бьорд, або Птах.

Важливо, що цю біографічну стрічку знімали наприкінці 80-тих. Тоді ЖИВИХ крутих джазменів було стільки, що не було проблем із головним у фільмі про джаз - звучанням. І це було надважливим викликом.

Продюсери Коламбія рекордс хотіли винайняти музикантів, аби перезаписати музику Паркера. Та останнє слово було за Іствудом. І він скористався із записів легенди,... які зберегла дружина. Найкращі звукорежисери змогли відділити звучання саксофона від решти інструментів.

А врешті решт відтворити саунд усього бенду допомогли волонтери. Волтер Девіс, Рей Браун, Баррі Харріс, Ред Родні. Домовлялися навіть з Діззі Гілеспі, але ж артисти постійно на колесах - і він поїхав у турне. Але це не завадило отримати фільму Птах технічний Оскар за найкращий звук, а Форесту Уитакеру, який бездоганно зіграв Чарлі Паркера Пальмову гілку і Золотий Глобус за найкращу чоловічу роль." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/63/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "172" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "163" ["listened"]=> string(1) "0" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(16) "CMJ Птах.mp3" ["sum"]=> string(1) "0" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "124" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(6) "Рей" ["subtitle"]=> string(302) "Фільм "Рей" про життя Рея Чарльза - це унікальна історія, про яку просто необхідно було зняти кіно. На тлі строкатих мюзіклів останніх часів цей фільм - справжнє інді." ["about"]=> string(2596) "Фільм "Рей" про життя Рея Чарльза - це унікальна історія, про яку просто необхідно було зняти кіно. На тлі строкатих мюзіклів останніх часів цей фільм - справжнє інді. Він створений поза системою великих кіностудій, а значить, і всупереч правил. Тут сила силенна чудових акторів, але немає голівудських штампів чи занадто обережної пластикової драматургії.

Ще б пак. Адже доля головного героя не вкладається у рамки жодних стандартів. Про створення фільму із самим Реєм Чарльзом режисер Тейлор Хексфорд домовився ще у 1987 році. Вони разом працювали над екранізацією аж до самої смерті музиканта…

Прем'єра відбулася і з різницею у кілька місяців. І Хексфорд тоді зізнався: "Це була добра, але жорстка людина. Одна з найсильніших, що я зустрічав. Він не був легким, але хто з успішних - легкий? І неможливо було не надихнутися ним". Рей Чарльз читав режисерський сценарій шрифтом Брайля. І викинув з нього тільки дві сцени - ту, де він переживає депресію, і ту, де показує коханці, як вживати героїн.

Врешті решт, вийшла правдива історія про неймовірну епоху у музиці, і неймовірного артиста, який завжди залишався собою. Джеймі Фокс відтворив Рея Чарльза ледь не ідеально, казали критики. Для ролі він не тільки досконально вивчив Рея, а й відвідував школу для сліпих і у багатьох епізодах грав на інструменті сам. Фільм став успішним, інакше бути не могло, адже робили його з величезною повагою і любов'ю до Рея і його музики" ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/24/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "133" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "124" ["listened"]=> string(1) "7" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(10) "Рей.mp3" ["sum"]=> string(1) "7" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "123" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(27) "Рожева Пантера" ["subtitle"]=> string(346) "У 64-му мультфільм "Рожева Пантера" отримав "Оскара" і за популярністю перевершив велике кіно. А саксофонна партія у виконанні Пласа Джонсона увійшла в історію, як найвідоміша в історії кіно." ["about"]=> string(3076) "Він співав у сімейній групі, дока батько не купив йому сопрано-саксофон, потім альтовий, а потім тенор. Він грав із Чарльзом Брауном, Бібі Кінгом, Нетом Кінг Коулом і Френком Сінатрою. Та найбільше саксофоніста Пласа Джонсона знають за епізодичною співпрацею з Манчіні.

Вже відомий кінокомпозитор у 63-му отримав замовлення написати музику до короткого мультфільму про кумедного героя, який завжди виходив сухим з води. Це мала бути анімаційна заставка до детективної комедії. Лише кілька секунд. Але сталося, не так як бажалося. Народився шедевр У 64-му мультфільм "Рожева Пантера" отримав "Оскара" і за популярністю перевершив велике кіно. А саксофонна партія у виконанні Пласа Джонсона увійшла в історію, як найвідоміша в історії кіно.

Утім, і сам керівник оркестру Генрі Манчіні приніс стільки джазу у кіно, що вистачило б на покоління композиторів. "Великий Лебовськи", "Ті що співають у терновнику", "Північний Ковбой", "Сніданок у Тіфані".

Генрі Манчіні - вихідець з родини італійських мігрантів в Америці, займався музикою, аж доки його не забрали в армію. Йому пощастило: з піхоти він потрапив до військового оркестра Глена Міллера, і від маестро він взяв все, що міг. Після служби він грав джаз і класику, але по-справжньому «вистрілив» лише у 52-му, коли почав писати музику для кіно.

При цьому Генрі Манчіні не полишав виступів, і за все життя диригував чи не усіма ведучими симфонічними оркестрами світу. Сотні виступів на рік, тисячі мелодій, і одна - особлива, яку згадують кіномани. Її виконала Одрі Хепберн у 60-тих. Ця пісня отримала "Оскар" і лунала тоді звідусіль. Потім ії співали Армстронг та Сінатра, а покоління джазових майстрів перетворили її на стандарт. Це "Moon River"." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/23/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "132" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "123" ["listened"]=> string(1) "7" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(15) "Pink Panter.mp3" ["sum"]=> string(1) "7" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "125" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(46) "Серенада сонячної долини" ["subtitle"]=> string(425) "Легендарна "Серенада Сонячної долини" - стрічка, яка зробила Оркестр Глена Мілера відомим і улюбленим у всьому світі. Фільм, який у з 30-тих до сьогодні допомагає втекти від буденної реальності у світ, де для щастя потрібен тільки джаз." ["about"]=> string(2273) "Легендарна "Серенада Сонячної долини" - стрічка, яка зробила Оркестр Глена Мілера відомим і улюбленим у всьому світі. Фільм, який у з 30-тих до сьогодні допомагає втекти від буденної реальності у світ, де для щастя потрібен тільки джаз. Цікаво, що цей фільм, який став класикою світового кінематографу, спочатку замислювався як рекламний ролик гірськолижного курорту "Сонячна долина", який відкрився у 1936 році в штаті Айдахо.

Але режисер Брюс Хамберстоун вирішив не зупинятися, і перетворів її в справжній шедевр світового кіно. За сюжетом, оркестр Філа Корі прибуває на гірськолижний курорт, щоб заробити там своїми виступами. А далі починаються різні веселощі, кохання та море джазу. Для Глена Міллера та його оркестру це був перший великий дебют у кіно. Кіно, яке ми обожнюємо за атмосферу свята та музику, яка стали золотим фондом джазу.

Під час запису Біг бенда Генрі Мілера спробували використати поканальний запис. Саме завдяки цьому сьогодні ми можемо слухати всі треки фільму у стерео. Кожну пісню до стрічки ретельно відбирав сам маестро. Більшість з них - авторства композитора Гаррі Уорена - на той час була добре відомою. Єдина композиція Глена Мілера, яка звучить у фільмі, - власне сама «Moonlight Serenade» («Серенада місячного світла»)." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/25/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "134" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "125" ["listened"]=> string(1) "7" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(50) "Серенада сонячної долини.mp3" ["sum"]=> string(1) "7" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "162" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(34) "Солодкий та Гидкий" ["subtitle"]=> string(265) "Вуді Аллен демонструє події навколо головного героя в атмосфері справжньої історії, в яку не перестаєш вірити навіть після викривальних титрів." ["about"]=> string(2528) "30 років Вуді Аллен відкладав зйомки цього фільму. Він мав стати другим у режисерській кар'єрі Алена і називатися “Джазовий малюк”, а став 29-тим і отримав назву “Солодкий та Гидкий”. На тлі одноразового мотлоху кінця 20 сторіччя - мюзикл, а скоріше псевдодокументальна містифікація, із Шоном Пенном у головній ролі - провалився у прокаті. Це був перший фільм Вуді Аллена у якому він у головній ролі не виводить самого себе, або типового для себе героя. А у всьому іншому, як завжди тонко, вишукано і геніально.

У Вуді Аллена, все у деталях. Герой Шона Пена Еммет Рей представляється “другим найкращим гітаристом у світі після одного цигана”,натякаючи на Джанго Рейнхарда від музики якого він непритомніє. Та і у кадрі Шон Пенн вправно грає на Селмер Маккафері 1932 року випуску, гітарі на якій грав великий Джанго.

Доречі вчив Шона Пена грати на гітарі гітарист Говард Олден, що логічно. Саме він зіграв всі композиції для саундтреку фільму Солодкий та гидкий. А композитором фільму став улюблений Вуді Аленом Хаймен Дік, який створив бездоганну свінгову стилізацію 30 х років.

І на додачу - традиційні аленівські витівки. Цього разу - це такі собі історики джазу, експерти, власне й сам кларнетист Вуді Аллен, які коментують епоху, події навколо головного героя, і врешті решт створюють атмосферу справжньої історії, в яку не перестаєш вірити навіть після викривальних титрів." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/62/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "170" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "162" ["listened"]=> string(1) "2" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(38) "CMJ Сладкий и Гадкий.mp3" ["sum"]=> string(1) "2" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "129" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(23) "Співак Джазу" ["subtitle"]=> string(279) "Саме фільм "Співак Джазу" став першим повноцінним звуковим. Саундтрек - аж цілих 6 музичних творів - занурюють нас у найромантичнішу епоху джазу 20 - років." ["about"]=> string(1859) "Цього року чималу порцію слави отримав серіал Нетфлікс "Неортодоксальна". Про те, як дівчина повстає проти релігійних засад родини. Утім, мало хто пригадав, що така історія вже була екранізована - ще й у досконалих джазових декораціях того часу.

У 27-му році американці за шалені півмільйона доларів екранізували п'єсу Самсона Рафаельсона, у якій Яша Рабіновіч так само йде проти уподобань ортодоксальної родини заради того, щоб співати у барі. Витрати на фільм зумовили серйозний ризик, особливо в світлі фінансових труднощів компанії Уорнер Бразерс: Гаррі Уорнер перестав отримувати зарплату, заклав коштовності дружини і переселив сім'ю в невелику квартиру.

Саме фільм "Співак Джазу" став першим повноцінним звуковим - ще й з удосконаленою технологією запису. А слова головного героя; "Зачекайте, зачекайте, ви ще нічого не чули", - зрештою увійшли в історію сінема, символізуючи початок епохи звукового кіно. Саундтрек фільму - аж цілих 6 музичних творів - занурюють нас у найромантичнішу епоху джазу 20 - років." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/29/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "138" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "129" ["listened"]=> string(1) "1" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(27) "Співак Джазу.mp3" ["sum"]=> string(1) "1" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "121" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(41) "У джазі тільки дівчата" ["subtitle"]=> string(450) ""У кожного свої недоліки!" – крилатий вислів і справжня окраса классики Голлівуду від Біллі Вайлдера "У джазі тільки дівчата". Легка та смішна комедія, що розповідає про жіночий джазовий ансамбль, в якому ховаються від мафії два музиканти-невдахи." ["about"]=> string(3798) ""У кожного свої недоліки!" – крилатий вислів і справжня окраса классики Голлівуду від Біллі Вайлдера "У джазі тільки дівчата". Легка та смішна комедія, що розповідає про жіночий джазовий ансамбль, в якому ховаються від мафії два музиканти-невдахи. Ну а щоб їх не впізнали, чоловіки вдають із себе жінок.

Власне, актори Джек Леммон та Тоні Кертіс, які зіграли цих музикантів, почали вживатися у образи дівчат за місяць до початку зйомок. В якості наставника кінокомпанія запросила відомого травесті-актора Барбет. Тоні Кертіс потім зізнався, що, граючи жінку, тримав у голові образ Грейс Келлі. Утім, з його статурою, про це знав тільки він. Головне - оскільки вони зображали музикантів, Леммону і Кертісу довелось дійсно навчитися грати на контрабасі і саксофоні. Не тільки грати, але й жонглювати інструментами, як справжні шоумени.

Якщо з виконавцями головних ролей проблема була лише у достовірності передачі жіночих образів, то з акторкою Мерилін Монро режисер Біллі Вайлдер намучився. Він описува знімальний процес так: "Ми посеред польоту. На борту псих. У нього бомба". А Монро порівнювала зйомки із кораблем, який йде на дно. Для неї це було повернення у кіно після тривалої перерви. Позаду - невдала вагітність і найкращі моменти шлюбу з Артуром Мілером, і просто у процесі роботи - депресія, проблеми зі сном, барбітурати. Їй лишалося жити 4 роки. І хоча згодом Вайлдер визнав, що вона зіграла чудово - для усіх на майданчику це були тортури. Мерілін завжди забувала репліки - деякі дублі переписували по 40 разів, вона вимагала видалити сцени, які вважала невдалими...

Та попри всі негаразди, фільм "У джазі тільки дівчата" був визнаний однією з кращих комедій за всю історію американського кіно. Те саме стосується і музики до стрічки. "I Wanna Be Loved by You" у виконанні Мерилін Монро стала візитівкою співачки. Хоча не вона виконала її першою. Ця пісня з’явилась у мюзиклі Good boy 1928 року. Але композитор Адольф Дойч, який до цього вже працював в Вайлдером, вирішив включити її до фільму - і не прогадав. Пісня стала найвідомішим треком стрічки. І найвідомішим хітом самої Мерілін Монро." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/21/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "130" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "121" ["listened"]=> string(1) "8" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(45) "В Джазе Только Девушки.mp3" ["sum"]=> string(1) "8" } } } array(12) { ["absnum"]=> string(3) "127" ["program"]=> string(1) "8" ["title"]=> string(25) "Хеллоу, Доллі!" ["subtitle"]=> string(380) "Одна з найкращих кіноверсій бродвейського продукту - фільм "Хелоу, Доллі". Екранні образи героїв втілили непервершена Барбара Стрейзанд та улюбленець всіх жінок Америки Уолтер Маттау. Ну і сам Луї Армстронг." ["about"]=> string(2107) "60-ті - ще одна Золота епоха строкатих голлівудських мюзиклів. І одна з найкращих кіноверсій бродвейського продукту. Фільм "Хелоу, Доллі". Екранні образи героїв втілили непервершена Барбара Стрейзанд та улюбленець всіх жінок Америки Уолтер Маттау. Ну і сам Луї Армстронг.

У 64-му меншого розмаху не зрозуміли б, а більшої кількості грошей вкласти - здавалося неможливо. Фільм витрат не відбив - касові збори були посередні. Але мюзікл увійшов в історію американської культури міцно. А сама пісня "Хеллоу, Доллі" навіть посунула Бітлів у чартах - і це у самий розквіт бітломанії.

Утім, схід до вершин не був безхмарним. Посеред зйомок - стало відомо про вбивство Кеннеді. Утім, режисер так прагнув особливого надриву у акторській грі, що примусив всіх працювати попри шок. Зрештою, надрив був такий, що знімальна група пересварилася.

Нині історія Доллі Лівай - хоч і поважна класика, але не така неймовірна, як за неї заплатили. Єдине, що не викликає зауважень - це саундтрек. Недаремно саме він опиняється у колекцій найдоржчих речей з Землі Робота Уоллі. Десь між запальничкою Зіппо і кубіком Рубіка. Ну і так, класної музикы у 60-тих було більше, ніж грошей." ["datetime"]=> string(19) "0000-00-00 00:00:00" ["position"]=> string(1) "0" ["files"]=> string(0) "" ["date"]=> string(10) "00.00.0000" ["myTime"]=> string(10) "00.00.0000" ["img"]=> string(72) "https://static.radiojazz.ua/radiojazz/img/jazz_programs/1/27/730x384.jpg" ["audio"]=> array(1) { [0]=> array(7) { ["absnum"]=> string(3) "136" ["program_id"]=> string(1) "8" ["part_id"]=> string(3) "127" ["listened"]=> string(1) "6" ["downloads"]=> string(1) "0" ["file_name"]=> string(28) "Хеллоу, Доллі.mp3" ["sum"]=> string(1) "6" } } } Array

Близько опівночі

Париж 50-тих. Легенди - на кожному кроці. Саме паризькій сцені тих часів присвятив фільм Близько Опівночі, або Джаз Опівночі Бертран Таверньє.

Бразилія

Що буде, якщо взяти Оруела, розпочати зйомки саме у 1984, замісити на джазі, додати голос Кейт Буш, і приправити божевільними ідеями Террі Гілліама? Вийде Бразилія

Вбити трубача

Така собі імпровізація на тему життя Майлза Девіса. Реальність та вимисел, змішані так, що не зрозуміло, чи то знімальна група щось додала, чи сам Девіс не про все розповідав.

Великий Ґетсбі

Про епоху джазу знімали багато фільмів, писали безліч романів, надаючи їй то гротескні риси, то трагічні. Утім, одна книга стоїть обабіч цього сонму фантазій. Це Великий Гетсбі від самого винахідника терміну “епоха джазу” Френсіса Скотта Фіцджеральда.

Джуді

Поринаємо у життєву драму однієї з найяскравіших зірок Голлівуду Джуді Гарленд. Концертні виступи у байопіку «Джуді» відтворив режисер Руперт Гулд. А саму легенду зіграла Рене Зеллвегер.

Кабаре

Поміж десятків, сотень фільмів про музику і про джаз, "Кабаре" - абсолютний рекордсмен за кількістю нагород і любов’ю глядачів.

Клуб "Коттон"

У 84-му ми отримали наочну енциклопедію епохи 20-30-тих, яка коштувала творяцям 50 мільйонів доларів, а принесла у прокаті лише 30. Решта - платня Кополи за не масовий підхід у кіно

Королі мамбо

На тлі серйозних, подекуди нуарних, автобіографічних джазових стрічок, легковажний, красивий, як латиноамериканський фітнес тренер фільм Королі Мамбо виглядає несерйозно.

Ліфт на ешафот

Якщо вірити легенді, то Майулх Девіс імпровізуючи і випиваючи шампнське з Жаною Моро та Луї Малем записав саундтрек за декілька годин

Ла-Ла Ленд

Вона - старлетка, яка між прослуховуваннями подає каву кінозіркам. Він - піаніст, фанат джазу, який працює в барах. Вони жадають слави і обирають власні амбіції, а не кохання.

Легенда про піаніста

Саме в Одесі зняли більшу частину фільму "Легенда про піаніста - тисяча дев'ятисотий", режисером якої був Джузеппе Торнаторі, а зіркою - Тім Рот.

Леді співає блюз

У фільмі "Леді співає блюз" 72-го року Біллі Холідей зіграла Дайана Росс. Це був іі дебют у кіно.

Нью Йорк - Нью Йорк

Нью Йорк - Нью Йорк Це й історія головних героїв, і історія епохи, історія стосунків у ту епоху - надзвичайна вразливість музикантів, і мінливий успіх, який майже ніколи не доводив до добра.

Одержимість

Кажуть, найкращі фільми виходять у тих, хто з власного життям знає, про що знімає. Так було з драмою Демієна Шазелла "Одержимість". Сама історія багато в чому автобіографічна.

Піаніно

Коли два дивака-генія збираються разом - лише питання часу, як швидко вони створять щось спільне. Так було із режисером Пітерем Гріневеєм і композитором Майклом Найманом.

Птах

Завдяки дружині Чарлі Паркера Клінт Іствуд зняв одну зі своїх найважливіших робот - фільм Бьорд, або Птах.

Рей

Фільм "Рей" про життя Рея Чарльза - це унікальна історія, про яку просто необхідно було зняти кіно. На тлі строкатих мюзіклів останніх часів цей фільм - справжнє інді.

Рожева Пантера

У 64-му мультфільм "Рожева Пантера" отримав "Оскара" і за популярністю перевершив велике кіно. А саксофонна партія у виконанні Пласа Джонсона увійшла в історію, як найвідоміша в історії кіно.

Серенада сонячної долини

Легендарна "Серенада Сонячної долини" - стрічка, яка зробила Оркестр Глена Мілера відомим і улюбленим у всьому світі. Фільм, який у з 30-тих до сьогодні допомагає втекти від буденної реальності у світ, де для щастя потрібен тільки джаз.

Солодкий та Гидкий

Вуді Аллен демонструє події навколо головного героя в атмосфері справжньої історії, в яку не перестаєш вірити навіть після викривальних титрів.

Співак Джазу

Саме фільм "Співак Джазу" став першим повноцінним звуковим. Саундтрек - аж цілих 6 музичних творів - занурюють нас у найромантичнішу епоху джазу 20 - років.

У джазі тільки дівчата

"У кожного свої недоліки!" – крилатий вислів і справжня окраса классики Голлівуду від Біллі Вайлдера "У джазі тільки дівчата". Легка та смішна комедія, що розповідає про жіночий джазовий ансамбль, в якому ховаються від мафії два музиканти-невдахи.

Хеллоу, Доллі!

Одна з найкращих кіноверсій бродвейського продукту - фільм "Хелоу, Доллі". Екранні образи героїв втілили непервершена Барбара Стрейзанд та улюбленець всіх жінок Америки Уолтер Маттау. Ну і сам Луї Армстронг.
Раніше звучали ще раніше
09:22
Senor Coconut
Electrolatino
09:18
Radiolla
Пам'ятаєш
09:15
Cannonball Adderley
Something Different
👍 Приєднуйтесь до Radio JAZZ!
📱 Слухайте зі смартфона