Камера! Мотор! Джаз: Кабаре

Поміж сотень фільмів про музику, про джаз - є такі, що не втрачають своєї глибини і актуальності навіть через півстоліття. "Кабаре" 1972-го року - не просто перлина мюзіклів. Це справжній гімн хаосу, яким є життя.

Боб Фосс, який став режисером "Кабаре", ще раніше отримав визнання свого таланту. Причому не тільки режисерського. Знаний хореограф і танцор - він просто не дав шансу акторам виглядати гірше, ніж ідеально. Фос пройшов всю голівудську школу, аби без жалю знищити всі штампи, які застаріли.

Варто зазначити - попит на кінорозваги у той період був настільки великим, що створювати щось неймовірне банально не встигали. Ті ж такі мюзікли ніби застигли у бетоні, використовуючи одній й ті самі прийоми. Незадовго до виходу "Кабаре" вперше у жанрі мюзікл екранізували вбивство, ще згодом - батько Лайзи Мінеллі додав у мюзікл галюцинації і сновидіння.

Аж ось у 72-му Боб Фосс створює сучасну і новаторську квінтесенцію музики й кіно, в якій змістовність превалює над формою. Його паралельний монтаж із подіями у житті героїв мюзіклу на тлі подій у світі, за лічені місяці до початку Другої світової, його небанальна витончена хореографічна драматургія. І музичні номери, які спеціально для фільму написали Джон Кандер та Фред Ебб. З оригінального бродвейського мюзіклу до фільму майже нічого не підшло.

А ще - бездоганна і розкута гра акторів, і величезні очі Лайзи Мінеллі, в яких розвалюється її життя і життя цілої планети. Поміж десятків, сотень фільмів про музику і про джаз, "Кабаре" - абсолютний рекордсмен за кількістю нагород і любов’ю глядачів.