Камера! Мотор! Джаз: Одержимість

Кажуть, найкращі фільми виходять у тих, хто з власного життям знає, про що знімає. Так було з драмою Демієна Шазелла "Одержимість". Та й сам Шазелл був одержимий тоді. Він марив великим музичним фільмом, яким згодом став "Ла ла Ленд". Але поки не міг знайти фінансування навіть на очевидно непогану невеличку джазову замальовку. Довелося робити короткий метр, подавати його на Санденс, і лише тоді знімати повнометражне оповідання.

Сама історія багато в чому автобіографічна. Насамперед - що стосується постаті керівника джазового оркестру. Його маніакальне ставлення до роботи, диктаторські замашки і перфекціонізм майстерно відтворив Дж. К. Сіммонс. В юності сам Демієн Шазелл грав у студентському гурті і в нього теж був такий самий “суворий” викладач.

Молодому акторові Майлзу Телеру було складніше. Маніяків у його житті не було. Натомість були барабани у дитинстві. Тому допоки Сіммонс створював драму - Теллер робив все, щоб складні партії виглядали реалістично. Готуючись до зйомок, він займався по 4 години тричі на тиждень.

Але цього було недостатньо. І коли зйомки вже почались, режисер стрічки спеціально не кричав фразу “Знято!”, щоб не збивати Теллера з гри, і той працював на межі можливостей. Тому кров, яку глядач бачить на паличках та на ударній установці - це реальна кров актора, який стер собі руки до мозолів.

Та є ще одна причина назвати фільм саме "Одержимість" - назву стрічці дали на честь однойменної інструментальної п’єси джазового саксофоніста Хенка Леві. Саме з неї починаються репетиції головного героя. Коли він вперше бачить партитуру, на його обличчі ми бачимо жах, адже композиція надскладна для виконання на барабанах, бо має нестандартний розмір 14/8 та постійну зміну темпу. Лише згодом режисер показує, що насправді у цьому фільмі - всі трохи схиблені та одержимі. А музика - лише привід.

Інші випуски

← До всіх випусків

👍 Приєднуйтесь до Radio JAZZ!

📱 Слухайте зі смартфона